В одному маленькому місті під назвою Бердоград практично на окраїні жила автобусна зупинка. У силу свого географічного розташування вона була надзвичайно самотня, оскільки її супутником був тільки дорожній знак, вивішений на старому іржавому стовпі.
На зупинці часто бували люди в очікуванні маршрутки, що курсувала рейсом №2. Вони стояли і чекали, часто повторюючи як незручно, що навіть немає де присісти. Особливо важко було стареньким бабусям та матусям з маленькими дітьми. Зупинка це чула і червоніла. Їй було дуже ніяково.
Від автобуса, який часто подорожував містом, вона дізналася, що у центрі є дуже гарні, ошатні зупинки. Не просто з лавочками, а навіть з накриттям. Особливо він нахвалював найкращу зупинку у Бердограді – поряд з місцевим ринком. З захватом автобус розповідав про її зручність та красу, зневажливо обдивляючись голу зупинку, яка була без нічого.
“Навіть біля церкви, де універмаг, казав автобус, вже поставили лавочки. Але там же ж люди ходять. А у тебе тут хто? Кілька пенсіонерів – і все. Навіть мої колеги не завжди хочуть до тебе їздити. От забудемо дорогу сюди і ти залишися тут заростати бур’яном” – знущався автобус, репая іржавим задом.
Зупинці було дуже сумно. Вона хотіла розповісти автобусу, що у неї тут буває багато людей, що у неї є купа друзів, що тут часто лунає дитячий сміх… але слова застрягали у горлі важким комом. Вона добре розуміла, що була б тут у неї бодай лавочка, то автобуси та люди відносились би до неї зовсім по іншому. Зупинка зітхнула та заплакала. Аж раптом відчула, як хтось на неї пильно дивиться.
«Чого хнюпаєш, абіженка» – запитав у неї троль, що якимось дивом опинився поряд. Зупинка була знайома з ним, адже він теж час від часу стояв тут в очікуванні автобуса. Зітхнувши, вона щиро розповіла про свої митарства та поневіряння. Троль уважно вислухав, почухав лисину та хрипнув.
«Двадцять перше століття на дворі, он Маска закордонна збирається Марс колонізувати, а ти про якусь нещасну лавочку мрієш. Село неасвальтоване! Глобально думати треба! Там щоб трамвайну лінію сюди провести чи метро пустити» – Троль відверто знущався з ситуації, проте побачивши як знов скривила мармизу зупинка, пом’якшав.
«Розумію твою печаль. Та й людям дійсно незручно. Он що. Давай я звернуся до нашого Комуняра. У нього там є гноми з гори комун-сервісної. Майстри – на всі руки. Зупинку я тобі не обіцяю, дуже вже тротуар вузький, не впораються. А от лавочку – зроблю. Хай радує і тебе, і людей» – сказав він.
Чесно кажучи, зупинка не йняла віри тролю. Хоч і подякувала за турботу та на деякий час трохи повеселішала….
Пи. Си. Дещо все ж зроблено, щоб зупинці не було аж надто стидно. Знадобився деякий час і кілька звернень, але автобусна зупинка в кінці вул. Раскової отримала свою лавочку. Так, може не зовсім охайна і явно не люкс – але вона вже є. До зими спробую власними силами пофарбувати її та привести до належного стану. Охочі можуть приєднуватися))
Дякую заступнику міського голови з питань ЖКГ Руслану Квятківському , керівнику й працівникам МКП «Бердичівкомунсервіс» та усім причетним до цієї гарної справи. На жаль, поставити тут повноцінну автобусну зупинку, як би не хотілося, немає технічної можливості. Хоча думаю, ми ще повернемося до цього питання…
журналіст,
депутат Бердичівської міської ради
