Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом – обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село…
Ця відома українська пісня була написана тоді, коли ніхто й у кошмарному сні не міг уявити новітньої війни в Україні. Це пісня про іншу війну, але її звучання сьогодні пробирає до мурашок. Бо знову українська «мати жде свого солдата, а солдат спить вічним сном».
Ця пісня нашого земляка Анатолія Пашкевича на вірші Миколи Негоди стала народною і улюбленою. Так само як і інші пісні Анатолія Пашкевича – «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «А Мати ходить на курган» («Журавка»), «Лебеді материнства». Але саме в пісні «Степом, степом» є щось особливо рідне, до болю близьке й знайоме кожному українцеві. Це почуття любові і гіркий досвід втрати, це синівский обов’язок захищати Батьківщину й мамина молитва за найрідніших.
Про цю пісню в 1970-му Олесь Гончар сказав: «Чули пiсню «Степом, степом» у виконаннi черкасцiв? Поет i композитор обезсмертили нею себе…». А Віктор Астаф’єв у 1984 році на книзі, подарованій Миколі Негоді, сформулював: «Пісню Вашу «Степом, степом» вважаю таким же гімном, що і гімн Кобзаря – «Реве та стогне Днiпр широкий». Жити їм у віках, а я буду ще писати і писати, користуючись її прекрасною, що душу рве правдою, віщим звуком. Уклін і спасибі…»
Про те, як створювалася пісня, розповідав сам автор віршів Микола Негода. Спершу вони з композитором Пашкевичем написали пісню танцювальну з шаленим ритмом. А потім поет і говорить: «Толю, мені так легко було з тобою працювати, ти мене розумів, я тебе розумів. Раз ми з тобою спрацювалися, давай напишемо пісню, яка б лягла людям на душу, прожила б довше, ніж ця композиція…» «Добре написати б таку пісню, – відповідає Пашкевич, – але про що?» Негода каже: «Якщо ти помітив, у цьому році майже в кожному місті і селі будуються пам’ятники загиблим солдатам. А в моїй пам’яті ще й досі стоїть поле, степ. Коли відступали наші, в нескошених житах скошували снаряди солдатів…»
Композитор аж підскочив: «О! Це те, що потрібно для пісні!.. Тільки, – каже, – щоб в цій пісні були слова про матір». І розповідає такий епізод: «В одному селі нам показали могилу. І сказали, що сюди щонеділі в будь-яку погоду з далекого села приходить жінка. У неділю ми підійшли до обеліска, і правда, побачили стареньку жінку, яка на грядочку квіти садила. А коли ми дізналися, що це мати похованого там воїна, то встали півколом і проспівали їй під відкритим небом цілий концерт!»
Анатолій Пашкевич сам згадував про історію цієї пісні:
«Перші начерки тексту і мелодії з’явилися у мене ще на Житомирщині, до від’їзду в Черкаси. Деякий час я працював у Коростишеві та жив у готелі. Інструменту під рукою не було, і я щовечора музиціював «у думках». Ось так склалися перші музичні заготовки, – «риба» … напливає мелодія, вірніше, той її простий і широкий такт – «Сте-пом … сте-пом …» Часто доробляв, переробляв. Хотів навіть кинути все. Але мелодія не залишала мене. Разом з нею підбирав слова. Фрагменти, які з’явилися разом з мелодією, я пізніше показав у Черкасах поетові Миколі Негоді. Він взявся писати свій текст. Але довго не виходило. Потім попросив: «Давай свою «рибу!». Микола використав мої текстові заготовки – вони намертво були злиті з мелодією і відкидали інші слова як чужорідні. Він зробив літературно досконалий текст. Ось так спільними зусиллями і довели ми пісню «до ума».
Микола Негода згадує перше виконання пісні Черкаським народним хором і легендарною Ольгою Павловською: «Виконали … Тиша гробова. А потім вибухнули овації. Дивлюся: один плаче, інший… Співали кілька разів». І ще згадує, що при Пашкевичу хор співав по-особливому: «При Пашкевичу Ольгин голос виривався з такого пекла, страшно було слухати. Я скільки разів слухав при Пашкевичу, мурашки у мене по спині повзли і чуб ворушився на голові. Розумієте, магічне якесь дійство відбувалося».
У пісні почалося своє життя. І вона дійсно облетіла світ. Її співали і сьогодні співають багато колективів і сольних виконавців. У 1968 р. Софія Ротару в Болгарії на Всесвітньому фестивалі молоді отримала з цією піснею золоту медаль і першу премію.
Власне прочитання пісні запропонував легендарний український співак, який сьогодні має другу хвилю популярності, – Степан Гіга. Минулого року відеокліп на пісню “Степом” презентувала Анастасія Приходько.
“Степом” – знакова для мене пісня. Вперше я виконувала її у 15-річному віці, коли вступала до Київської академії музики імені Глієра. Потім посіла з нею третє місце на міжнародному пісенному конкурсі. Зараз настав час знову звернутися до неї, або сповнити музичний простір України духом рідної землі, внутрішньою силою нашого народу…”, – коментує Анастасія Приходько.
Олег Винник також зізнався, що саме з цією піснею робив свої перші творчі кроки. Він співав її в легендарному Черкаському народному хорі разом з народною артисткою України нашою землячкою Ольгою Павловською.
«Мені ще пощастило на той момент заспівати з Ольгою Павловською в дуеті «Степом, степом». Дуже гарна пісня! Я навіть не знаю, де це відео є. Можливо, десь є… З Павловською в дуеті. Степом, степом йшли у бій солдати… Дуже аурна пісня і болісна…», – поділився Олег Винник.
Довідково: Анатолій Пашкевич – відомий композитор, диригент, народний артист України. Народився 11 лютого 1938 року в селищі Довбиш Баранівського району. Після школи працював у районному Будинку культури, потім у Житомирській обласній філармонії. Був диригентом і художнім керівником знаменитого Черкаського народного хору, також очолював Волинський і Чернігівський народні хори. Помер на початку 2005 р., був похований на старовинному черкаському кладовищі поруч з народною артисткою Ольгою Павловською, неподалік від могили поета Василя Симоненка, на чий знаменитий вірш «Лебеді материнства» Пашкевич написав пісню. У Баранівці вулиця Червоноармійська свого часу перейменована на Пашкевича. Встановлено меморіальну дошку на будівлі Баранівського будинку культури, який тепер носить ім’я Пашкевича. Тут проходить пісенний фестиваль «Мамина вишня» імені відомого земляка.
